Driver: San Francisco

"Practice makes perfect..."

Джек Різник

"Reflections" сміливо можна назвати студією однієї ігрової серії. Звичайно, дехто ще може пригадати їхню дилогію "Destruction Derby", але найвизначнішим доробком у чималому послужному списку британців все одно залишається серія "Driver". Та попри аж сім (включаючи мобільні) інкарнацій, найголовнішою, найкращою (асоціативний ряд можна продовжувати довго) й досі залишається перша частина, випущена у далекому 1999 році. У ній все було ідеальним - і запаморочлива по міркам того часу графіка, і аддиктивний геймплей, кінематографічність погонь,  а найголовніше - фізика автомобілів.

Це важко передати словами, але коли ти у восьмий раз намагався зайти у черговий підступний поворот наприкінці погоні на швидкості 200 кілометрів на годину, та твій автомобіль знову закручувало у запаморочливому заносі і приходилось перезапускати місію щоб у дев'ятий раз таки дійти до кінця... це треба відчути на собі. І при цьому всьому - гра не набридала і тримала у напруженні та передчутті перемоги до фінальних титрів. Після подібного, бажання грати у всі інші ігри схожої тематики пропадала надовго, адже керувати картонними коробочками на колесах після шикарної віддачі автомобілів у "Driver" не хотілось абсолютно. Забігаючи наперед скажу - у "Driver: San Francisco" фізика першої частини повернулась у всій своїй красі, що й стало найбільшим плюсом гри та чи не єдиною причиною того, чому у неї потрібно зіграти.

Коротко про те, що трапилось з серією основних ігор у проміжку між "Driver" та "Driver: San Francisco". Друга частина мала всі шанси на успіх. До виходу "GTA III" залишався аж цілий рік, а в "Driver 2" вже можна було виходити з автомобіля і викрадати будь-який інший. Але в усьому іншому гра по всім параметрам поступалась своїй попередниці.

Провал другої частини міг поставити хрест на всій серії, про яку протягом чотирьох років не було чути жодного слова. Але у 2004 році з великою помпою і дорогою рекламною кампанією виходить "Driv3r" і... виявляється абсолютно бездушною грою зі заламаним у багатьох місцях геймплеєм, через що складність гри була запаморочливою і фінальні титри довелось спостерігати лише найвитривалішим гравцям.

У 2006 році з виходом "Driver: Parallel Lines" здавалось, що "Reflections" нарешті спіймала правильну хвилю. Перша половина гри проходилась на одному диханні - кінець 70-х років, епоха шикарних muscle-карів, диско та кокаїну, чудовий саундтрек та атмосфера. І лише у другій половині, коли дія переносилась у 2006 рік і гра перетворювалась на дешевий клон GTA,  ставало зрозуміло, що у "Driver: Parallel Lines" є лише один світлий момент - сеттінг в антуражі 70-х. І решту гри ми просто догравали через силу щоб дізнатись чим же закінчиться історія.

І ось, у 2011 з'являється "Driver: San Francisco", котра багато в чому являє собою переосмислення ідей оригінальної гри. Сан-Франциско, чимось подібна манера подачі сюжету, фізика, відмова від піших місій. Тільки тепер у розпорядженні гравця 335 кілометрів з любов'ю відтворених доріг Сан-Франциско, 140 ліцензованих моделей автомобілів від провідних концернів  (кожну з яких, до речі, можна роздовбати вщент), потужний саундтрек (The Cure, Beastie Boys, Queens of the Stone Age, UNKLE, Jamiroquai та інші) ну і на закуску елементи фантастики у вигляді переселення душ.

Чесно кажучи, саме через це нововведення я довгий час вагався чи варто взагалі починати грати в "Driver: San Francisco", оскільки у мене просто в голові не вкладалось, як можна прив'язати переселення душ до цієї ігрової серії. Але як виявилось - можна і ще й як! Нова ігрова механіка додала гостроти і доволі сильно урізноманітнила геймплей. Хоча вона ж і стала причиною одного з найбільш пришелепкуватих ігрових сюжетів, котрі доводилось спостерігати. Але слабкими сюжетними лініями відзначались і всі попередні ігри серії, тому на фоні решти переваг гри цього не помічаєш.

Ще одним слабким місцем гри є постановка. Кат-сцени в грі поставлені м'яко кажучи похабно. На фоні загального ААА-лоску кострубатість цих мізансцен просто вбиває.

В результаті ми отримали яскраву, динамічну та захопливу гру, на проходження якої не шкода витратити кілька вільних вечорів. До статусу шедевру чи ігрової класики  "Driver: San Francisco" не дотягує, але задоволення гарантовано у більшості випадків, особливо для тих, у кого ще залишись ностальгічні спогади про оригінал. Нарешті "Reflections" намітили правильний курс - позбулись зайвого GTA-мотлоху та повернулись до ідей оригінальної гри. Єдине, що бентежить - це майбутнє ігрової серії. Вдруге фішка з переселенням душ навряд чи спрацює, а що британці зможуть вигадати далі навіть не уявляю... Зрештою, я б погодився навіть на рімейк першої частини.

ПЛЮСИ:

+ фізика

+ саундтрек

+ геймплей

МІНУСИ:

- сюжет

- постановка